jllogo

Чи повинні курсанти у разі відрахування з військових навчальних закладів відшкодовувати витрати на навчання: судова практика

Досить часто до нашої юридичної консультації звертаються курсанти, які достроково припинили навчання у військових навчальних закладах. Після звільнення вони отримують позови від навчальних закладів про стягнення витрат, що витрачені ВНЗ на їхнє навчання, суми досить часто досягають 500 000 гривень
Наведемо обґрунтування відмови навчальним закладам в стягненні цих витрат.
1. В розумінні положень ч. 4 ст. 5 КАС України та п. 2 Порядку № 964, навчальний заклад не є належним позивачем у справі.
Відповідно до п. 2 Порядку № 964, витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.
Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п. 3).
За визначенням термінів, наведених у п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивач — особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України(ч. 4 ст. 5 КАС України).
Отже, в розумінні положень ч. 4 ст. 5 КАС України та п. 2 Порядку № 964, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба не є належним позивачем у справі. Крім того, позивач не навів суду жодних правових підстав для звернення до суду із даним позовом.
До матеріалів справи також не надано доказів наявності прав ТВО начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба діяти в інтересах Міністерства оборони України.
30 листопада 2020 р. справа № 520/13915/19 Другий апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги позивача з тих самих підстав.
26 листопада 2020 року справа №520/7855/2020 Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В. відмовив в задоволенні позову ХНУПС з аналогічних підстав
2. Досить часто до матеріалів справ ВНЗ надають загальний розрахунк коштів відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта. Вказаний загальний розрахунок витрат містить графи щодо ознайомлення курсанта із розрахунком та щодо зобов`язання курсанта добровільно відшкодувати витрати не пізніше 15 днів з дати видання наказу про відрахування, часто графи про зобов’язання відшкодувати витрати взагалі не містить підпису курсанта.
Предметом спору у цих справах є стягнення коштів, які витрачено на навчання Так, пунктом 7 Порядку № 964 передбачено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України.
Тобто у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, який обчислюється з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат, оскільки право на звернення до суду з позовом про стягнення таких витрат виникає у Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, саме після того, як курсант відмовся добровільно відшкодувати витрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 160/11957/19 та від 21.01.2021 р. по справі № 560/1389/20.
Матеріали справи часто не містять відомостей та доказів на їх підтвердження щодо строку протягом якого відповідач має виконати зобов`язання та добровільно відшкодувати витрати на навчання, оскільки загальний розрахунок коштів відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта не містить підпису відповідача в графі в якій вказаний строк, протягом якого відповідач має здійснити добровільне відшкодування витрат.
За таких обставин, відсутні докази повідомлення відповідача про строки на добровільне відшкодування витрат на навчання та відсутність при цьому письмової відмови відповідача, свідчить про ненастання такої обставини як «відмова у добровільному відшкодуванні витрат на навчання». Вказане має наслідком те, що у апелянта не розпочався відлік часу протягом якого він може звернутись до суду з позовом про стягнення витрат на навчання, які не відшкодовані відповідачем добровільно у визначений строк.
Враховуючи відсутність встановленого між сторонами строку на добровільне відшкодування витрат на навчання та як наслідок відсутність факту відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати на навчання (тобто відсутність порушеного права), та те, що стягнення таких витрат здійснюється у судовому порядку у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати на навчання (п. 7 Порядку № 964), вважаю передчасність заявлених позовних вимог в цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Навіть факт ознайомлення курсанта з сумою заборгованості не звільняє позивача від обов`язку звернутись до відповідача з вимогою про відшкодування в добровільному порядку витрат, пов`язаних з його утриманням у військовому навчальному закладі.
Частиною 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що саме у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Аналогічні доводи викладені в постанові по справі № 520/6589/19 Другого апеляційного адміністративного суду за адміністративною справою за апеляційною скаргою Міністерства оборони України в особі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року
02 лютого 2021 р.м. П`ятий апеляційний адміністративний суд справа № 400/3417/20 відмовив в задоволенні апеляційної скарги ХНУПС з аналогічних підстав.
3. Адміністративний позов досить часто не містить розрахунку витрат, підтверджуючих суми позвоних вимог та докази втрачених коштів Позивачем. Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку N 863/14130 витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
4. Позивачем не враховується, що на момент зарахування на навчання курсант проходив військову службу за контрактом (тих хто прийщлов на навчання з військової служби) і його грошове утримання було вище грошового утримання в ХНУПС, а отже не може входити до витрат і стягуватись, оскільки курсант проходив військову службу, а не лише навчання.
Аналогічне зазначено в п.37 постанови Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №460/582/19 за позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про стягнення витрат.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, пунктом 13 якого встановлено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає. Таким чином, у законах України є відсутніми умови щодо відшкодування, повернення правильно обрахованих та виплачених сум грошового забезпечення військовослужбовця, у тому числі з підстав розірвання контракту, звільнення з військової служби, навіть з підстав притягнення до відповідальності за тяжкі злочини, у зв`язку із чим умови Порядку № 964, Наказу № 419 є такими, що мають дискримінаційні ознаки, а також такими, що не відповідають нормам вищої юридичної сили — частині третій статті 17, статтям 22, 41, 43 Конституції України, статті 25 Закону № 2232-XII, статті 16 Закону № 1934-XII, статтям 2, 9 Закону № 2011-XII. Оскільки грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця, а тому не підлягає стягненню.
Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів (стаття 16 Закону № 1934-XII). Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII), ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Статтею 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі — вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів) є видом військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-XII). Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України(частина третя статті 24 Закону № 2232-XII).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі — Порядок № 260). При цьому пунктом 13 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.
Для курсантів, які підпадають під дію пункту 6 Порядку № 964, до розрахунку береться різниця між грошовим забезпеченням, фактично отриманим курсантом за відповідний період навчання, та витратами на виплату посадового окладу за відповідною посадою військовослужбовця строкової військової служби за цей самий період (підпункт 2.1.1.2 Порядку № 419).
Із системного аналізу вищевказаних положень вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, і виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця. При цьому пунктом 13 Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає.
За таких обставин вказую на відсутність підстав для стягнення з колишнього курсанта, який в той час прийшов на військову службу за контрактом та мав військове звання «солдат», витрат, пов`язаних із утриманням під час навчання, як особі, яка перебувала на публічній службі, у частині відшкодування сум грошового забезпечення, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Як свідчать встановлені обставини справи, грошове забезпечення було виплачено відповідачу за відсутності недобросовісності з боку останнього або рахункової помилки з боку позивача та фактично було єдиним засобом до існування відповідача, з огляду на відсутність в нього будь-яких інших доходів, що з огляду на приписи ст. 1215 Цивільного кодексу України, зумовлює відсутність у відповідача обов`язку по поверненню позивачу наведеної суми,
Відповідну правову позицію підтримав і Верховний Суд, що викладена в постанові від 11.02.2019 року у справі № 617/640/16-ц. Крім того аналогічну позицію затвердив своїм рішенням Третій апеляційний адміністративний суд 02 лютого 2021 року справа № 160/3947/за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
Навчання курсантів вищих військових навчальних закладів є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду військової служби. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Оскільки стягнення коштів з відповідача є втручанням у право власності на майно, а саме конвенційне право мирно володіти своїм майном, суд надає оцінку вимогам позивача із застосуванням трискладового тесту. Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Із предмету спору вбачається намір втручання у право власності позивача, у зв`язку із чим суд перевіряє чи буде таке втручання здійснене «згідно із законом», чи воно відповідатиме законній (легітимній) меті та чи воно «необхідне в демократичному суспільстві» і є пропорційним.
Законами України не наведений перелік витрат, пов`язаних із утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, у зв`язку із чим суд зазначає про невідповідність закону критерію якості та передбачуваності для особи. Також Закон № 2232-XII, або інші закони, не встановлюють обов`язку відшкодування грошового забезпечення військовослужбовця у разі припинення військової служби. Позивач обрахував фактичні витрати по грошовому забезпеченню курсанта, які складаються із: сум нарахованого грошового забезпечення у розмірі та сум компенсації ПДФО. Згідно із пунктом 168.5 статті ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. При цьому, пунктом 13 Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає. Таким чином, у законах України є відсутніми умови щодо відшкодування, повернення правильно обрахованих та виплачених сум грошового забезпечення військовослужбовця, у тому числі з підстав розірвання контракту, звільнення з військової служби, навіть з підстав притягнення до відповідальності за тяжкі злочини, у зв`язку із чим суд вважає умови Порядку № 964, Наказу № 419 такими, що мають дискримінаційні ознаки, а також такими, що не відповідають нормам вищою юридичної сили — частині третій статті 17, статтям 22, 41, 43 Конституції України, статті 25 Закону № 2232-XII, статті 16 Закону № 1934-XII, статтям 2, 9 Закону № 2011-XII. Оскільки грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, суд вважає, що виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця.
З аналізу вищенаведених норм права, зазначаю про відсутність підстав для стягнення з колишнього курсанта витрат, пов`язаних із утриманням під час навчання, як особі, яка перебувала на публічній службі, в тому числі у частині відшкодування сум грошового забезпечення, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі.
Як зазначено вище, законами України не встановлено, що виплачене курсанту грошове забезпечення є витратами на утримання у навчальному закладі, тобто не є винагородою за несення служби. Отже, закони України не містять умов щодо можливого зворотного стягнення (відшкодування) сум грошового забезпечення військовослужбовця та сум компенсації втрат доходів від утримання ПДФО, у разі, якщо відповідні виплати нараховані правильно. Таким чином, зазначаю, що заявлене вручання у право відповідача на майно не здійснюватиметься згідно із законом, втручання не має легітимної мети та є непропорційним, тобто таким що вчиняється в інтересах суспільства.
Виходячи із принципу верховенства права при застосуванні наведених норм права, зазначаю про віднесення грошового забезпечення до гарантованого державою соціального забезпечення військовослужбовця та оплатності будь-якої роботи (служби), відсутність у законі норм про повернення (відшкодування) сум виплаченого грошового забезпечення у розглянутому випадку, невстановлення законом умови, відповідно до якої грошове забезпечення курсанта входить до витрат, пов`язаних із утриманням останнього у навчальному закладі. Оскільки навчання курсанта є військовою службою і не виключає виконання під час навчання завдань військової служби, суд дійшов висновку про те, що грошове забезпечення військовослужбовця не відноситься до витрат, пов`язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, а є видатками у сфері соціального забезпечення військовослужбовця, виплаченими за період військової служби. Таким чином, отримане військовослужбовцем у встановленому порядку грошове забезпечення не підлягає відшкодуванню (поверненню), у тому числі із встановленням такого правила пунктом 13 Порядку № 260. Стягнення з позивача відшкодування сум грошового забезпечення, виплаченого за час військової служби, суд вважає порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, втручанням не на підставі закону у конвенційне право на мирне володіння майном, яке не ґрунтується на законі. Суми виплаченого грошового забезпечення, як витрати держави на соціальне забезпечення військовослужбовця, у розглянутому випадку не можна вважати майновою шкодою, завданою майну юридичної особи в розумінні статті 1166 ЦК України.
Аналогічні доводи викладені у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року справа № 160/3947/20 за адміністративним позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання
Крім того, якщо у Ваз залишилися запитання або Ваше право порушено — не зволікайте, телефонуйте і не втратьте свій шанс на захист, оскільки, нашими юристами уже вироблена з даного питання успішна практика та є низка виграних справ.
Наші адреси:
• м. Харків, проспект Московський, 299-А (будівля Автовокзалу, за попереднім записом)
Тел: (066) 457-81-57, (096) 496-61-06;
• м.Чугуїв, вул. Музейна 16-А
Тел: (093) 964-29-77, (096) 599-43-34, (067) 575-59-39;
• м.Куп’янськ, вул. Ковальська, 1
Тел: (095) 46-42-652, (093) 657-17-12.